Обробка каменю

Глубина обработки каменной поверхности

Фактура природного камня может обладать изысканно красивым рисунком, который можно открыть только в результате точно выверенной многопереходной обработки и шлифовки поверхности. По сути, это главная причина использования ручной обработки натурального камня. Традиционно используются четыре основных варианта оформления обработанной поверхности:

  • Наколотая или рубленаяповерхность выглядит, как естественный скол, образующийся при раскалывании монолитного массива. Чаще всего каменные плиты с рубленой плоскостью используют для отделки цокольных частей здания и ограждения;
  • Грубошлифованная поверхность. В отличие от предыдущего варианта,материалу при обработке придают точную геометрическую форму, ровную, но достаточно шероховатую поверхность. Камень грубой шлифовки используется для брусчатки и строительных блоков, для возведения ограждения, заборов, бордюров и ступенек крыльца;
  • Матовая или лощенаяповерхность получается при полировке без выведения зеркала плоскости. Камень с гладкой, но не блестящей лицевой поверхностью применяется в 90% случаев облицовочных и отделочных работ зданий;
  • Полированная поверхность используется для скульптур, памятников и оформления отдельных элементов фасадов здания.

Полностью ручная обработка камня в домашних условиях, как правило, затягивается на дни и недели тяжелого, монотонного труда, поэтому более грамотным решением будет использование доступных материалов и электроинструментов, в первую очередь для отделочных работ.

В домашних условиях можно изготовить простую брусчатку или грубую столешницу для стола во дворе,если знать особенности породы камня и его структуры. Самыми простыми в обработке являются песчаники, силикаты и кальциты. Невысокая твердость позволяет относительно просто придать камню точную геометрическую форму, но, кроме полугрубой шлифовки, такие породы редко подвергают дальнейшей обработке.

Проще всего сделать облицовку для забора или цоколя дома из распространенного кальцинированного песчаника, больше известного, как камень-пластушка. Свое название он получил за способность легко раскалываться на относительно ровные, одинаковые плитки размером в несколько десятков сантиметров. Такую плитку достаточно подвергнуть шлифовке крупным речным песком, чтобы сгладить неровности до минимума, и можно выкладывать цоколь или двор дома.

І метал

Обробка каменю

Художня
кераміка.
Освоєння людиною глини — першого
пластичного і порівняно твердого
матеріалу для виготовлення місткостей
(посуду) та магічно-ритуальних фігу­рок
— припадає на епоху палеоліту. Гончарне
виробництво первісних культур вихо­дило
переважно з практичних потреб. І лише
згодом, внаслідок удосконалення
технології, черепок стає тоншим,
урізноманітнюється форма, звертається
увага на зовнішнє оздоблення.

Вже в епоху неоліту
гончарні вироби, передусім ритуального
призначення, на­бувають художньої
виразності, а заняття гончарством дедалі
набирає творчого харак­теру. Цей
процес проходив на віддалених територіях
і континентах незалежно один від одного
(Японія, Месопотамія, Егейський світ та
ін.). Найвищий розквіт гончарство досягло
у Стародавній Греції (VII—IV ст. до н. е.):
всесвітньовідомий її чорно-фігурний і
червонофігурний вазопис.

На території
України найдавніші археологічні
матеріали (епоха неоліту) засвідчують
поширення випаленого керамічного посуду
двох стильових відмін. Перший має прості
одноманітні форми горщиків і мисок,
розписаних прямолінійно-геомет­ричними
мотивами у вигляді горизонтально-лінійних,
ялинково-діагональних та інших мотивів,
вкритих наколками або відтисками
гребінця — поширений на півночі та
ліво­бережжі України.

Майстри
ранньослов’янської кераміки (середина
І тис.) користувалися ручним гон­чарним
кругом, що давало їм змогу виготовити
тонкостінні вироби урізноманітне­них
форм, рясно оздоблені рельєфом і
штампиковими візерунками у вигляді
кружа­лець, ромбів, трикутників, дужок
тощо.

Високим
художнім рівнем форми і засобами
орнаментування відзначалися вироби
черняхівської темно-сірої кераміки
кухонного, столового і тарного призначення.
До окремої групи слід виділити ритуальний
посуд, котрий виготовляли з особливою
ретельністю та оздоблювали загадковими
мотивами-символами.

Бурхливий розвиток
кружальної кераміки у III—VI ст. змінюється
її занепадом у VII—IX ст. Майже зникають
традиції високохудожньої черняхівської
кераміки, збіднюється асортимент,
спрощується форма виробів. З незрозумілих
причин майстри перестають користуватися
гончарним кругом, задовільняючись
кухонним посудом, ви­готовленим
стрічково-ліпною технікою.

Декор на горщиках
у цей час розміщується знизу доверху
таким чином: до плічок його вкривають
лінійні стрічки, а плічка і шийку
оздоблюють складніші та виразніші
мотиви: солярні знаки (хрест у колі),
хвилясті «змійки» тощо.

З утворенням
Давньоруської держави у Х ст. поступово
збільшується кераміка, виготовлена на
крузі, особливо в містах. На виробах
появляється спочатку непрозо­ра, а
згодом прозора полива. Асортимент посуду
розширюється і складається з п’яти
основних типологічних груп: корчаги
для зберігання зерна, миски, горщики,
кухлі і глечики.

Найважливішою
типологічною групою посуду були горщики
для приготування їжі. Вони мали кілька
типів, котрі різнилися розмірами,
співвідношеннями плічок до висоти,
характером профілювання вінець та
особливостями ритованого декору (в
основному зосереджується на плічках у
вигляді ліній та нескладних відбитків).

З другої половини
Х ст. керамічний иосуд і глиняні плитки
покривають кольоро­вою прозорою
поливою. У наступних століттях виробництво
поливаної кераміки збільшується. Виникав
поліхромний розпис глухими поливами
(емалями) мисок, чаш тощо. Наприклад,
чашу, розписану кольоровими емалями,
знайдено під час розкопок 1931 р.

на
давньоруському поселенні XI ст. на березі
Таманської затоки. У центрі чаші міститься
світлий круглий медальйон із зображенням
двох птахів обабіч дерева життя. Прийоми
розпису нагадують так звану перегородчасту
емаль, де замість метале­вих переділок
наведені чорні контури, а чисті поля
заповнені синьою, жовтою, зеленою, білою
і чорною емалями. Подібні зразки творів
знайдені в Києві і Гньоздові.

Прочитайте также:  Как избавиться от змей народными средствами раз и навсегда

У XII ст. форми посуду
набувають присадкуватої і опуклобокої
тектоніки.

Названі нові
тенденції у розвитку кераміки Київської
Русі характерні насамперед для міських
центрів гончарства, тоді як сільські
провінційні осередки зберігали давні
традиції у формуванні виробів та їх
оздоблення.

У зв’язку з
будівництвом кам’яних споруд розпочалося
виробництво архі­тектурно-декоративної
кераміки: облицювальні плитки, «голосники»,
різнопрофільна плінфа тощо. Поливаними
плитками у Х—XII ст. облицьовували не
тільки підлогу, а й подекуди стіни. Крім
одноколірних плиток зустрічаються й
орнаментовані геометричними та іншими
мотивами, імітацією мармуру тощо. Сюди
ж слід віднести великі теракотові
кружела з геометричним орнаментом для
оздоблення стін.

Щоденний і святковий
посуд Київської Русі XII—XIII ст. відзначався
багатством і різноманітністю форм,
виготовлений на ножному крузі та
оздоблений переважно геометричним
орнаментом.

Обробка каменю

Українська
кераміка післямонгольського часу
виготовлялася на швидкообертовому
ножному крузі, випалювалась у двох’ярусному
горні, тобто це продукт значно вищого
ремісничого виробництва. Удосконалення
технології дало змогу створювати
тонкостін­ний посуд нових форм. Основні
типологічні групи виробів цього періоду
— горщики, дзбанки, миски, кухлики та
ін.

У XIV ст. переважно
виготовляли сірі вироби, дешеві й зручні
для приготування страв, їх оздоблювали
лощенням (гладженням) і дерев’яними
штампиками-кілочками у вигляді кружалець
з промінчиками, зірочками, зубчиками,
листочками тощо. Загальна композиційна
схема декорування посуду нічим не
вирізнялася від композиції попередньої
епохи: стрічковий орнамент певної ширини
розташований у верхній частині виробу.

У XV—XVI ст. із
застосуванням свинцевої поливи зеленого
й жовтого кольорів усе частіше з’являється
посуд з різноколірним черепком та
поліхромним рослинним розписом. Спочатку
поливою розписували і лише згодом нею
поливали частину або повністю весь
виріб. Так, типологічні групи горщиків,
дзбанків глазурували пере­важно
всередині (ззовні розписували); миски,
кахлі та ін.— з лицевого боку.

Форми дзбанків
XVI ст. вже відзначалися чітким членуванням
на ніжку, тулуб, шийку, вінця, що надавало
виробам виразного силуету. Наприклад,
дзбанок з Буко­вини XVI ст. (зберігається
у Чернівецькому краєзнавчому музеї),
мабуть, виготовлений місцевим міським
гончарем.

У XVI ст. на українських
гончарних виробах, крім вже відомих
технік декорування, з’являються нові:
ріжкування та фляндрування. Зразком
поєднання цих технік є фраг­мент миски
з Білої Церкви (кінець XVI—початок XVII
ст.): береги миски оздоблені великими
зубцями зеленої та червоної барв,
виконаними ріжкуванням, а на дні —
фляндровані розводи плям білого,
зеленого, червоного, сірого кольорів.

Із податкових
реєстрів кінця XIV—XV ст. відомі прізвища
й імена міських гонча­рів, які
виготовляли посуд, кахлі та ін. У XV—XVI
ст. на Україні славилися чимало керамічних
центрів: Кам’янець-Подільський, Бар,
Біла Церква, Київ, Мирго­род, Чигирин,
Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля,
Хотин та ін.

Обробка каменю

Первісні кахлі на
Україні появились у другій половині
XIV ст. Вони були спо­чатку циліндричної,
трубчастої форми, тонкостінні, з пласким
дном, виточені на крузі і без жодних
прикрас. Зовнішні отвори для кращої
зв’язки мали вигляд квадрата або
чотирикутної зірки. Згодом ці отвори з
художньою метою закривають плитками,
оздобленими ажурними прорізами
(наприклад, теракотова кахля XV ст. з
Острозького музею та рештки кахель з
різних місць Правобережжя).

З другої половини
XV ст. поширюються плитковидні кахлі з
доліпленою рум-пою — прототипи сучасних,
їх відтискали з пластичної глини у
дерев’яних або гіп­сових формах
(найхарактерніший зразок — кахлі XV ст.
з Кам’янець-Подільського музею; одні
кахлі з цієї колекції оздоблені
контррельєфними геометричними моти­вами,
інші горельєфними зображеннями фігур
тощо).

Зростання попиту
на кахлі у XVI ст. сприяє розширенню їх
виробництва. Якщо спочатку кахлі були
ознакою панського інтер’єру, то у кінці
XVI ст. кахлеві печі все частіше зустрічаються
у міщанському і навіть селянському
житлах. Але кахлі різняться виготовленням
і декором. Для багатих виробляли поливані
й пишноде-коровані, а для покупців
середнього достатку — простіші,
неполивані.

У
XVII—XVIII ст. виробництво кераміки на
Україні набуло вищого рівня розвитку.
Удосконалилися технічні прийоми та
художні засоби виразності. Досить
пошири­лися розпис, фляндрування,
зелена і коричнева полива. Крім цього,
вироби розпису­вали ангобами та
емалями, що дало змогу перейти до
багатоколірного декору.

Панівне місце
посіли рослинні квіткові орнаменти,
вигадливі картуші та традиційні
гераль­дичні знаки-мотиви; були
популярними фігурні композиції, передусім
на мисках і ках­лях. У цей період у
давніх керамічних осередках України
(Київ, Васильків, Умань, Чернігів, Батурин,
Глухів, Миргород, Полтава, Харків, Бар,
Вубнівка, Кам’янець-Подільський, Смотрич,
Коломия, Снятин, Львів, Хуст, Ужгород та
ін.) створені гончарські цехи. (197)

Как обработать камень своими руками, способы и приемы обработки

Современные способы обработки натурального камня подразделяют на 2 вида: механические и физико-механические.

К механическим способам относятся наиболее распространенные до настоящего момента такие способы как скалывание, ударное разрушение и резка.

При скалывании достигается: фактура плоской и рельефной «скалы», бугристая, характеризующаяся на лицевой поверхности наличием равномерно распределенных впадин и бугров фактура и фактура рельефная, с наличием параллельно расположенных борозд высотой от 0,5 до 3 мм.

Резка – самый распространенный из современных способов обработки камня. Осуществляется методом дисковой, канатной или штрипсовой распиловки.

3-2.png

Штрипсовая распиловка разделяется на распиловку с использование стальной и чугунной дроби и на алмазно-штрипсовую распиловку.

Распиловка дисковая приобретает все более широкое распространение в обработке пород любой твердости и подразделяется на дисковую и алмазно-дисковую распиловку резцами.

Канатная распиловка получила широкое распространение при резке пород различной плотности. Ее развитие идет в 3-х направлениях: канатная с помощью абразива, алмазно-канатная и распиловка канатами, армированными твердосплавными шайбами.

Прочитайте также:  Как посолить цветную капусту быстро и вкусно

Ударное разрушение камня наиболее широко используется в практике производства тесаных изделий. Чаще всего таким способом изготавливают ступени, основания памятников, устои мостов и другие элементы, где достигается точечная фактура обработки.

Достойное место в промышленности начинает занимать способ ультразвуковой декоративной обработки камня в абразивной среде. Протекает процесс очень медленно, но характеризуется очень высокой точностью.

К физико-механическим способам относится обработка токами высокой частоты и широко применяемый метод обработки камня термореактивными газовыми горелками керосиново-кислородного и бензиново-воздушного типов, который применяется для производства архитектурно-строительных деталей и изготовления монументов из пород высокой прочности.

Способ токов высокой частоты наиболее пригоден для обработки блоков-заготовок в производстве бордюров, парапетов, ступеней и т.д. Этот метод при использовании высокочастотные колебания до 20 МГц считается наиболее точным и перспективным.

Стандартный набор технологических приемов ручной обработки каменных материалов практически не изменился за много лет:

  1. Наколка или разборка каменного массива, больших глыб, валунов или пластов на более мелкие и легкие части, которые легче переносить и обрабатывать. Это наиболее сложный этап, так как грамотная обработка природного камня позволит снизить затраты на распиловку и исключить раскалывание материала по нерасчетным траекториям;
  2. Предварительное выравнивание каменной поверхности стесыванием плоскости ручным камнерезным инструментом, или используя станки для обработки камня;
  3. Черновая или мокрая шлифовка поверхности с помощью тяжелых чугунных плит или самодельных шлифовальных щитов из мягких каменных пород или мореного дуба. По завершении этой операции получается практически готовое изделие с неполированной или «закрытой» поверхностью.
  4. Полировка лицевой поверхности камня. Дальнейшая шлифовка выполняется, как художественная обработка камня, на этом этапе важно не только получить зеркало, но и увидеть и проявить рисунок или узор поверхности.

Для домашней обработки камня можно использовать обычный электроинструмент, но любые шлифовальные и пиловочные работы необходимо выполнять под вытяжкой, так как каменная пыль и абразив не только поражают органы дыхания, но и способны скапливаться на щетках, открытых редукторах и передаточных механизмах. Таким же образом выполняется обработка искусственного камня.

Бик


Європа

Шкіра
лева


Геркулес

Терези


Феміда

Маска


Мельпомена

Виноградна
лоза


Діоніс і Силен

Орел


Прометей

Книги


Кліо, Сивілла

Серп


Деметра

Ліра

—Аполлон,
Ерато,

Тризуб

—Посейдон
Терпсіхора

Ягня — Ісус
Христос

Вінок троянд —
св. Розалія

Ангел — апостол
Матфій

Вуж — св.
Христина

Вежа — св.
Варвара

Ключ — апостол
Петро

Віл — апостол
Лука

Колесо — св.
Катерина

Лук — св.
Себастьян

Три хліби — св.
Миколай

Орел — апостол
Іоанн

Дзвінок — св.
Антон Пустельник

Лев — св.
Ієронім, апостол Марко

Церква — св.
Єлизавета, св. Олена

Як бачимо, внаслідок
перебудови світогляду і заміни античної
міфології християн­ською зазнають
зміни й атрибути. У зрілому середньовіччі
вони все частіше набували значення
символів, надаючи творам декоративно-прикладного
мистецтва таємничої загадковості.

Алегорія
(від гр. allegoria
— іносказання) — один із семантичних
засобів, символ якого полягає в тому,
що в конкретних художніх образах
виступають умовні зобра­ження
абстрактних понять (персоніфікація).
Так, алегорія мудрості, добра, миру,
при­роди, весни, літа може бути показана
умовно за допомогою символів персоніфікації,
атрибутів, емблем, поєднаних у відповідну
структуру твору.

Алегорія міфологічного
походження найбільшого поширення набула
у середньовічних творах декоратив­но-прикладного
мистецтва, зокрема гобеленах, меблярстві,
керамічних розписах та ін. «При значній
зовнішній конкретності алегорія дуже
рідко характеризується психо­логічною
глибиною, індивідуальністю характеру,
вона переважно е холодною, «бездушною»,
тому що відбиває свій зміст, головним
чином, завдяки супроводжую­чим її
аксесуарам» 13.

Распил каменного блока. 1920 год. Фото с сайта https://cont.ws

Емблема
(від гр. emblema
— оздоба) — семантичний засіб композиції,
що часом за­ступає символ. Основа
емблеми — вираження цілого за його
характерною, але разом з тим простою
частиною, елементом чи атрибутом. Вона
зображає предмети, знаки або постаті
символічного характеру. В античній
мозаїці на підлозі емблемою називали
поле із фігуративними зображеннями.

У
наш час розрізняють емблеми міжнародні,
державні, військові, спортивні, виробничі
і под. Наприклад, білий голуб — міжнародна
емблема миру. Емблеми як декоративні
та інформаційні елементи інколи вводять
у твори декоративно-прикладного мистецтва
з метою надання їм відповідного
ідейно-смислового відтінку. (260)

Таким
чином, група семантичних засобів
композиції творів декоративно-прикладного
мистецтва приховує у собі всі етапи
історичного розвитку людства: і знаки
первісних культур, і середньовічні
символи релігійно-канонічного тлумачення,
і ме­тафори народно-поетичного
осмислення, і сучасні символи, алегорії
та емблеми декоративного спрямування
тощо.

Протягом кількох
тисячоліть художня практика у галузі
декоративно-прикладного мистецтва
виробила низку принципів композиції,
дотримання яких допоможе досягти певної
естетичної впорядкованості. Ці принципи
грунтуються на практичному досвіді та
імперичних спостереженнях.

1Беренштейн
Б. М.
Традиция и канон: два парадокса / Критерии
и суждения в искусствознании. М., 1986. С.
192.

2Каменский
А. Д. О
смысле художественной традиции //
Критерии и суждения в искусствознании.
С. 219.

Прочитайте также:  Как соединить поликарбонат между собой

3Некрасова
М. А.
Народное искусство как часть культуры.
С. 64.

4Каменский
А. А. О
смысле художественной традиции. С. 220.

5Некрасова
М. А.
Народное искусство как часть культуры.
С. 49.

6
Філософський словник. С. 755.

7Шорохов
Е, В.
Композиция. С. 5.

8Козлов
В. Н.
Основы художественного оформления
текстильних изделий. М., 1981. С. 35.

9Салтыков
А. Б.
Самое близкое искусство. М., 1969. С. 91.

10
Філософський словник. К., 1986. С. 623.

3-3.png

11
Słownik terminologoczny sztuk pęknych. Warszawa, 1979. S. 34.

12
Ibid.
S.
35.

13Салтыков А.
В. Самое
близкое искусство. М.,1963. С. 104.
(261)

Обработка натурального камня в домашних условиях

По степени сложности все камни делят на мягкие и твердые. Камни мягкие легко поддаются обработке тем же инструментом, что и металлические изделия, а твердые камни нуждаются в применении специального инструмента. Обработка камня в домашних условиях требует наличия отдельного помещения оборудованного вытяжной вентиляцией, так как такие работы как резка и шлифовка сопровождаются большим количеством каменной пыли, очень вредной для здоровья.

В домашних условиях для обработки натурального камня можно проводить такие работы как: резка, шлифовка, полировка камня и гравировка. Важно помнить, что резка, шлифовка и полировка камня проводится только с непрерывной подачей воды. Вода охлаждает режущий элемент, удаляет образующийся при работе шлам и значительно снижает уровень каменной пыли.

Резка – грубая осуществляется при помощи обычной болгарки и диска по камню. Более точная потребует применение станка типа пилорама с металлической, желательно подвижной платформой.

Шлифовка – осуществляется при помощи шлифовального станка (ручного или стационарного) или болгарки с соответствующими шлифовальными кругами. Самый простой способ шлифовки, но только для камней размером до 20-25 см длиной: на чугунную плиту нужно насыпать абразивный порошок и залить водой, сверху положить камень и тереть, пока он не приобретет нужную поверхность. Мелкозернистая структура чугуна способствует обработке камня.

Полировка – выполняется с применением специальных полировочных кругов и пасты Гой.

Гравировка – возможна при использовании приспособления для выполнения точных работ, либо при помощи набора резцов по камню и молотка. В этом случае гравировку нужно отполировать, используя электродрель и насадками для полировки.

Наиболее традиционным способом разделения каменного массива на отдельные пласты является накол. Для дальнейшей обработки потребуются плоские и бездефектные пласты толщиной от 5 до 10 см. Чтобы отколоть такой кусок, в каменном массиве сверлятся последовательно отверстия на глубину не менее толщины откалываемого куска, после чего каленым зубилом и молотом последовательно пробивают линию среза. Через некоторое время камень раскалывается.

В промышленности используют алмазный инструмент для обработки камня, чаще всего отколотые пласты режут чугунными дисками с алмазными порошками. В домашних условиях каменный пласт можно расколоть на отдельные блоки по традиционной схеме. Для этого первоначально с помощью болгарки отрезным алмазным диском надрезают по линии раскалывания пропил глубиной 15-20 мм.

Небольшие по размеру блоки, из которых в дальнейшем будет изготавливаться облицовка или брусчатка, можно колоть с помощью обычного строительного молотка с победитовой напайкой.

После того как исходный массив разделен на плиты или блоки, выполняют грубую шлифовку.Первоначально, чтобы сделать обрабатываемую поверхность максимально плоской, удалить выступы и бугры, камень подвергают растиранию чугунной плитой с тонким слоем абразивного материала. Сначала наносят слой крупнозернистого песка, смоченного водой, далее чугунной плитой с уложенным поверх гнетом растирают песчаный слой на обрабатываемой поверхности.

3-4.png

Чтобы сделать трудоемкий процесс обдирки и шлифовки камня более производительным, можно использовать самодельный станок в виде тяжелого стального стола, на котором установлен вращающийся чугунный круг, диаметром в 60-70 см. Чугунную поверхность периодически смачивают водой и абразивом, после чего укладывают обрабатываемую плиту или блоки брусчатки лицевой стороной вниз.

Твердые и тяжелые породы можно шлифовать только специальным инструментом. В промышленной обработке для обдирки гранита применяют чугунную колотую дробь.

Данной глубины обработки вполне достаточно для плит ступенек, брусчатки или тротуарной плитки. Для деталей отделки фасада и цокольной части здания необходимо выполнить чистовую притирку.

Чистовую шлифовку камня своими руками проводят с использованием специальных шлифпорошков с различным размером зерна. Чаще всего это калиброванные по размеру порошки спеченного карбида кремния или оксида алюминия. Шлифовку выполняют с помощью электрических шлифовальных машинок с насадками из толстой резины или пластика, на поверхность которых наносят абразивный материал.

Полировка

В процессе чистовой шлифовки выделяется большое количество мельчайшей пыли, поэтому поверхность при обработке регулярно смачивают водой, а для защиты открытых участков рук и лица применяют маски и защитные перчатки.

https://www.youtube.com/watch{q}v=-UDf7cRD8Zg

Процесс придания блеска выровненной плоскости камня проводится с помощью войлочных и сшитых тканевых кругов с различными полировальными пастами. Сухую полировку на основе микронных и субмикронных порошков практически не используют из-за большого расхода абразивного материала. Для большинства изделий из камня, поверхности которых в будущем будут касаться руками, перед окончательной полировкой поверхности выполняют фаскование – удаление и скругление всех имеющихся на плите острых кромок и углов. После установки готового изделия полированную поверхность можно довести до блеска с помощью специальных химических полиролей для камня.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Энциклопедия садовника
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

Adblock detector